Я здесь:
1
38

Роздуми ...

 

Роздуми одного схибнутого …
Часто люди мріють про справжню сім’ю вірну, розуміючу тебе таким, як ти є зі всіма твоїми недоліками та життєвими проблемами, що виникають протягом твого «безтурботного життя».
Ще зовсім нещодавно я думав, що маю саме таку сім’ю, що приймає мене саме таким, як я є . Але все вийшло зовсім не так,як гадалося… Люди звикають до того, що їх зраджують, відділяються від них, але найважче це приймати від людей якими ти дорожив у той час коли тобі було добре. Частіше за все такі ситуації виникають на пустому місці, звичайні побутові сварки, непорозуміння в діях і словах.
Звичайно я розумію, що я теж не подарунок, я не загорнутий у яскравий папір та не маю гарного червоного бантика, щоб викликати неймовірне бажання розгорнути мене. Я людина зі своїми загонами та, зі своїм світобаченням. Багато людей не розуміють мене, хтось ненавидь, хтось бажає мені великих проблем, для того щоб зламати мій дух. Але я такий, як я є і мене не змінити. Більшість людей сприймають мене саме таким, але жодна людина не бачить мій внутрішній світ, ніхто не знаю про що мої думки і що я хочу зробити для навколишніх.
Але годі про мене… Ця історія не матиме ні імен ні прізвиськ, це буде звичайна банальна історія, яка, я впевнений стосується кожного. Ось так за часту буває, що люди спілкуються, мають спільні інтереси, відпочивають разом, проводять час в теплій дружній обстановці. Та приходе час коли люди набридають одне одному через те що дуже багато часу проводять разом. Або ж бувають моменти, що все іде в не буття, саме в той момент коли людина переключає свою увагу на когось іншого і проводе з ним весь свій вільний час. І саме тоді розпочинаються ті сварки, оскільки люди, що дорожили людиною відчувають себе непотрібними та віддаленими. Виникає певне відчуження, я б навіть назвав це заздрістю, а можливо краще сказати ревнощі. Ти відчуваєш себе як самотній кущ серед  лісу сосен, та нейтральних акацій, що здається і не заважають але інколи так боляче колять тебе …
Ти намагаєшся щось змінити,робиш потуги, щоб повернути все в те русло, що було раніше, але це марно. Ти дивишся на радісне, переповнене емоціями, хай не завжди позитивними, лице людини, що колись була твоїм кращим порадником та «слуховим апаратом», що завжди вислухає та розрадить в тяжку хвилину.
Але життя йде і все змінюється, люди змінюють свої пріоритети, знаходять нових друзів, нове кохання, нове життя. І тільки тепер я можу з гордістю сказати: « Хай все іде своїм плином, Мої шановні Я радий за вас ! ... »

Або ж ще банальніша історія…
Ти звичайний хлопець,  в своєму короткому, але цікавому житті ти відчув та пережив стільки веселих, непередбачених та, подекуди, екстремальних ситуацій,що для тебе буденність перетворюється на, пекло в якому немає телевізора. В ці моменти ти поченаєш шукати собі нову забаву, щоб зайняти себе, звеселитися хоч на невеликий проміжок часу. Ти починаєш ображати людей, чекаючи на їх відповідь.
Але в один прекрасний момент ти розумієш, що ти можеш жити і без цього, тобі це не потрібно, життя і без того яскраве і сповнене радощів та суцільного позитиву. Та люди вже звикли тебе бачити саме таким… Злим, завжди сумним, неготовим іти на будь-який контакт, не спроможним надати допомогу. І ти говориш сам собі: «Ні я не такий… дайте мені шанс, я проявлю себе!» Але люди ідуть по інерцій і не сприймають тебе, не помічають в тобі змін…
Така гірка правда життя…

Роздум про кохання …
Я не один з мільйона, я абсолютно такий же, як і всі … Звичайний хлопець, який щохвилинно хоче сексу, та думає про дівчат, завжди хоче відпочивати і нічого не робити, от такі хлопці XXI століття.
Але мова не про те … Виникає той момент коли ти після довгих пошуків, не одноразових сексуальних актів та змін партнерш, знаходиш саме ту, єдину, неповторну, саму кращу в світі дівчину. Ти вважаєш, що все добре весь світ створений лише для вас двох, і крім вас нікого немає. Ти віддаєшся сповна, хочеш прикрасити життя людини, зробити його Раєм на за землі. Визнаю, часто ти був грубим, безтактовним, робив замітки щодо колишнього життя, але це все було не на зло, а для того щоб вона зрозуміла, що життя іде і те, що було раніше це – минуле, яке колись було щасливим, а з часом перетворилося на пекло. Але і вона часто докоряла мені тим, що я не такий як він… не є досконалістю.
І тут в один момент все зникло, розпалося, як будинок із гральних карт, розлетілося по вітру, і не можливо нічого відновити. І незважаючи на всі твої спроби, ти неначе за кам’яною стіною, що розділяє вас.
Ти намагаєшся забути її, переключаєш свою увагу на інших, і здається в цей час тобі добре, ти все забув, але в думках вона тебе не полишає, вона царює в твоїй голові не даючи все кардинально змінити та розпочати нове безтурботне життя. Через деякий час вона знову повертається в твоє життя, майорить як червоний колір для бика, і ти знову робиш намагання все повернути… Але знову ти чуєш лише слово: «НІ». Ти розбитий, для себе ти гинеш.
Та проходе ще трішки часу, ти поглинаєш в свої думки, починаєш усвідомлювати, що, мабуть, така доля і потрібно сприймати все, що було як дарунок долі, що звів вас, і дав тобі нові емоції, та нові почуття, які ти раніше відчував, але останнім часом гнітив у своєму серцю …
Про людину …
Людина – це тілесна оболонка, наділена душею. А що ж таке душа, це невідоме для нас наповнення нашого тіла, що дає нам,певне,  світобачення, світовідчуття та світорозуміння. В моїй уяві людина постає, як «Кіндер сюрприз» зараз поясню чому. Людина зовні, як і він має обгортку, у кожного вона своя, але вона завжди цікава, яскрава, та неординарна, навіть у «сірих мишей» це обгортка – яскрава, вони ж також привертають нашу увагу.     
Далі іде прошарок шоколаду – це внутрішнє наповнення, зовнішній бік людини, спочатку вони звичайні, з буденного «темного шоколаду», але є і інша сторона світла, сторона добра, лестощів, радості, саме їх поєднання дарує людині насолоду.
І нарешті пізнавши найсолодше, що є в людині, скориставшись нею люди просто відступають від неї, вона їм стає не цікавою. Тим більше вони наштовхуються на тверду пластикову обгортку – це і є те внутрішнє людське «Я» котре кожна людина ховає за яскравою або мрячною обгорткою, показує свій зовнішній світ, що за часту є лише обманом, солодким замилинням очей , для того щоб показати свою важливість, неперевершеність та доброту.
Але та людина, яка хоче пізнати тебе, твій внутрішній світ, буде боротися до кінця і розгорне пластикове ядро, і добереться до того завітного подарунку, що ховається в середині тебе. Звичайно цей подарунок буде не для кожного, декому він не сподобається, не всі будуть його розуміти. Але це саме те, твоє, що ти беріг людського ока, і тепер ти можеш відкрити  його людині, якій ти довіряєш і яка пізнала тебе повністю, а не зупинилася на зовнішніх ознаках.
От так, на мою думку і влаштована людина …

   
Комментировать от
или
  • Дуже цікава історія! Мені здається, що щось здраве є в цьому роздумі

    еще рекомендуем