Я здесь:
  • Карина Філімонова
  • Блог
  • У парку ім. Шевченка...
7
6

У парку ім. Шевченка...

Тієї страшної ночі Місто прокинулось від кашлю. Здавалося, він поглинав його, і вже не можливо було дихати.

Улянка схаменулась: «Хто це?!» Достатньо було глянути у розбиту шибку. Все стало зрозумілим: дерева схилились, у цих бідолах не було сили глянути вгору! У небо! У порожнюще! Порожнісіньке… У цього безсмертного обличчя не палали очі. На отому зморшкуватому не було жодної зіроньки.

А ще вчора Улянка бачила Одну, і мама їй казала: «Загадай бажання, доню, і воно обов’язково здійсниться. Але треба дуже цього захотіти! Хочеш?» Улянка заплескала у долоні, підвела з надією блискучі ґудзики-оченята і прошепотіла: «Хочу…»

А тепер – жодної. І бажання зникли, немов циган вкрав Навіть місяць якось невпевнено сяє, якось сором’язливо.

На Місто впала темрява, немов поховали, а зверху ще й «китайкою» оповили. Навпомацки це бідолашне шукало води. Хотіло напитися із Дніпра, але вже від першого ковтку почало захлинатися. Ця водиця була настільки брудною і гидкою на смак, що жоден парубок-очисник не зміг би її зробити знову недоторкано-прозорою, життєдайною, цнотливою…

Коли дихати стало легше, Місто підвелося. Воно стогнало від разючого болю в очах. Цей раптовий спалах пронизував Місто до кінчиків пальців.

-Я сліпну?

Пил від бульдозерів, що привезли будматеріали до майбутнього елітного розважального комплексу, важенним камінням осідав на віях.

Місто не було застарим. Воно ніколи не скаржилося, просто останнім часом стало ненавидіти себе. А за що, так і не могло зрозуміти.

Йому набридло.

Простоволоса, Улянка бігла щосили крізь парк. Її не лякали залізні леви, що неначе зігрівали одне одного, умощуючись під дубом. Вона не відчувала рани на своїх дитячих ніжках, не помічала за собою сліди крові. Дерева хапали її за рученята, та дівчинка щосили виривалася і стрімголов бігла до непритомного Міста.

Наступного ранку вчителька була дуже здивована: її улюблена учениця не з’явилася на уроці. Вона навіть не здогадувалася, як пов’язано її безсоння із Улянкою. Проте кожного вечора, вертаючись з уроків парком, щеміло їй у грудях і здавалося, неначе хтось тяжко зітхає на березі Дніпра… а ще хтось, немов у відповідь, шепоче хриплим голосом.

У парку ім. Шевченка... фото 1
 
 
Комментировать от
или
еще рекомендуем